Усе починається з простого бажання — залишити по собі світло.
Андрій прожив усе життя на Західній Україні. Служіння людям водило його чи не кожною областю краю — від Снятина на Прикарпатті до Рожища на Волині, через Стрий на Львівщині й Іршаву на Закарпатті. Ці дороги, села й люди назавжди лягли в його серце й згодом озвалися в піснях — у любові до рідної землі, до дому, до тихого дива кожного звичайного дня. «Міста і села — це душі сліди, що залишили ті, хто землю цю любили», — напише він згодом про цей край. І та сама відданість людині звучить тепер у кожній пісні.
До музики Андрій прийшов не замолоду: перші пісні народилися аж на п'ятдесят першому році життя — тоді, коли серце вже мало що сказати. І виявилося, що пісні «як квіти, у серці цвітуть» — варто лише відкрити очі й поглянути в себе.
За кожною його піснею — не бажання сподобатися, а бажання доторкнутися до людини. Втішити того, кому важко. Нагадати втомленому, що він і досі живий. Сказати рідним те, що не завжди вкладається в буденні слова. Якщо хоч одна пісня торкнеться чийогось серця — значить, вона написана недарма. Бо за всіма його піснями — переконання, яке він повторює знов і знов: «всі ми одне».
Ці пісні — про Почуття Життя: про дім і дорогу, про родину й вірність, про віру, що тримає навіть у тиші, про любов до рідної землі та про тихе диво щоденності. Тут є радість весни й сум осінніх барв, колискові для онуків і молитви за край, слова подяки й слова надії. А в піснях воєнних років бринить віра в незламність народу — того, хто «корінь світу… уперта мужність». Усе те, з чого справді складається людське життя.
Наскрізна думка проста: життя — це дар, який варто наповнити змістом і добром, а потім передати далі — дітям, онукам, кожному, хто почує. Бо «світло залишається в словах і піснях».
Нехай ці пісні будуть для вас краплиною тепла. Слухайте, діліться, живіть.